ВИСЛОВЛЮВАННЯ ПАП ПРО СВ. ТЕРЕЗУ ВІД ДИТЯТИ ІСУС

Йоан Павло ІІ (1978-2005)  

Кароль Войтила, краківський архієпископ, був у Лізьє і молився біля гробу Покровительки Місій. Він багаторазово говорив про святу, особливо коли відвідував кармелітські монастирі. У Кармелі на вул. Коперніка в Кракові він зокрема сказав: „Сьогоднішня Літургія двічі підкреслює слова Ісуса: „Якщо не станете, як діти...” „Історія однієї душі” показує нам, що значить стати, як діти і пережити до кінця Боже батьківство, пережити свою маленьку дорогу, яка веде до найбільших справ. Усе це показала нам св. Тереза від Дитяти Ісус своїм життям, своїм покликанням, своїм богопосвяченням. І це сильно укріпилось на фотоплівці сучасної Церкви”.

Очолюючи літургію з нагоди 50-річчя Згромадження Сестер Кармеліток Дитяти Ісус, архієпископ сказав: „Бажаємо вам того духа дитинства, що є необхідним сучасній людині – людині, заплутаній у різноманітні видимості величі”. І в іншому місці: „В Божій економії те, що велике, що найбільше, є малим і укритим. І навпаки: те, що велике, могутнє і знане всім є найменшим. Саме це виражає духовна дорога св. Терези від Дитяти Ісус”.

Протягом років свого понтифікату Папа згадував нашу святу близько 100 разів. Говорив про неї французьким єпископам з нагоди візиту ad limina Apostolorum , у своїх папських місійних зверненнях згадував про її молитву та жертву заради місій; у промовах до монахинь-затворниць ставив її за приклад споглядання; у проповіді для дітей, приймаючих перше Причастя, згадував про її Перший Поцілунок Ісуса; молодь заохочував до наслідування цієї молодої кармелітки; цитував її думки у проповідях, енцикліках та посланнях, наприклад у „Vita consecrata”.

Йоан Павло ІІ - перший Папа, який здійснив паломництво у Лізьє (2 червня 1980 р.), служив понтифікальну Євхаристію перед базилікою святої, молився перед її мощами та відвідав монастир, в якому вона стала святою. Святіший Отець проголосив у Лізьє дві промови: проповідь під час Служби Божої та звернення до монахинь-споглядальниць. У них міститься синтез його терезіянського вчення. Зосередьмо на них нашу увагу.

Святіший Отець,висловивши спочатку свою велику радість від того, що може здійснити паломництво в Лізьє, Йоан Павло ІІ згадав слова св. Павла, у яких він вбачає синтез духовності св. Терези: „Бо всі, яких веде Божий Дух, - сини Божі. Адже ви не одержали духа рабства знову на страх, але одержали Духа синівства, яким кличемо: Авва, Отче!” (Рим 8, 14-15). „Важко було б знайти слова більш синтетичні, і водночас більш точні щодо, так би мовити, особистої харизми Терези Мартен (...). Так довіряти Богу, як Тереза з Лізьє – це означає йти малою дорогою, по якій веде Божий Дух: Він завжди веде до величі, яку одержують сини і дочки Божого усиновлення”. У контексті цього Папа нагадав такі слова Кипріана Норвіда, „одного з найбільших поетів і мислителів, які народила польська земля, а прийняла земля французька”, де він упокоївся: „ Краса існує на те, щоб захоплювати до праці (...). І захоплює ця краса, - продовжував Намісник Христа – ця квітка святості, яка виросла на цій землі, а те захоплення не перестає спонукати нас до праці (...), до тієї найважливішої праці, в якій людина остаточно вчиться своєї людськості. Вона відкриває, за прикладом Терези, в самій собі, що означає одержати Духа синівства (...) і починає кликати: Авва, Отче!”. І це закликання, „яке розноситься по всіх континентах нашої планети, віддається луною у цьому кармелітському затворі в Лізьє, щоразу оживлюючи згадку про малу Терезу, яка своїм коротким, укритим життям промовила з особливою силою Авва, Отче! А завдяки їй вся Церква знайшла повну простоту і свіжість цього закликання, яке має свій початок і джерело у Серці Самого Спасителя”.

Далі, у промові до французьких монахинь-затворниць, які зібралися в Кармелі в Лізьє, Святіший Отець зауважив, що „ бажає з цього місця утвердити всіх їх (...) у споглядальному житті, необхідному для Церкви та людства”. Папа також говорив про затвор і, цитуючи Павла VI, нагадав, що „він не відокремлює споглядальних душ від єдності Містичного Тіла, навпаки, ставить їх у серці Церкви”. Неважко побачити терезіянське натхнення цього визначення. „ Отже, любіть своє відокремлення від світу, - продовжує Йоан Павло ІІ, - таке подібне до біблійної пустелі. Парадоксально, що ця пустеля не мертва. Такими є мої переконання, у яких я щиро хочу вам зізнатися. Я впевнений, що ви знайдете цьому якнайкраще застосування (...). Бажаю і прошу Господа за заступництвом святої Кармелітки з Лізьє, щоб ваші найрізноманітніші споглядальні спільноти побільшували та відновлювали численні стійкі покликання”.